Санджай Сах опинився заблокованим усередині тунелю гідроелектростанції після потужної повені в Непалі. Дев’ять днів чоловік провів на самоті без їжі та майже без світла, очікуючи на допомогу рятувальників.
Більшість цього часу він тримав очі заплющеними, думав про свою родину та молився, пише Reuters.
30-річний Санджай Сах протягом останніх трьох років працював механіком на гідроелектростанції Upper Trishuli 3A. Підземна споруда розташована в гірському схилі. Після стихійного лиха саме вона стала для чоловіка одночасно пасткою та місцем, яке допомогло йому вижити.
Коли вода почала наближатися до станції, Сах разом із колегою Кабіром Махарджанаом вирішили піднятися якомога вище.
“Ми вірили, що навіть якщо почнеться сильна повінь, вода не зможе піднятися настільки високо”, – поділився непалець.
Чоловіки встигли дістатися шостого поверху, коли раптово відчули сильний тиск повітря, після чого до приміщення хлинула паводкова вода. Сах пригадує, що в цей момент вони обоє розгубилися. Потік забрав телефон механіка, а невдовзі вода розділила його з напарником.
Спочатку чоловік намагався знайти вихід і пересуватися тунелем. Однак згодом зрозумів, що краще залишатися на одному місці, щоб не наразитися на ще більшу небезпеку. У повній темряві він постійно стикався з уламками та іншими предметами, через що отримував численні подряпини й травми. Особливо постраждали ноги — на підлогу падали люмінесцентні лампи та різноманітні уламки.
Вода принесла до тунелю величезну кількість мулу та сміття, через що знайоме раніше приміщення стало майже невпізнаваним.
“Раніше я знав там кожен куточок і міг без труднощів пройти всередину. Але після повені вся споруда змінилася. Обладнання змив потік, усюди були розкидані ящики, стіни завалилися, а уламки утворили купи і вирви. Моє знання тунелю більше не допомагало”, – поділився механік.
Сах також боявся пошкодити очі гострими уламками, тому більшість часу не розплющував їх.
“Навколо не було нічого, що можна було побачити. Більшу частину часу очі були заплющеними. Я боявся, що якщо послизнусь або випадково наткнуся на щось, то можу травмувати очі”, – розповів Сах.
Протягом дев’яти днів чоловік залишався без їжі. Вижити йому допомагала вода, яка надходила разом із повінню та просочувалася через гірську породу.
Коли Сах відчував, що втрачає надію, він повторював індуїстський священний спів Маха-мантру.
“Я думав: навіть якщо мені судилося померти, який сенс здаватися завчасно? Тому я продовжував повторювати ім’я Бога та читати Маха-мантру. Вона дарувала мені особливе відчуття, майже духовне переживання. Я не відчував страху. Натомість я почувався спокійно й розслаблено”, – додав непалець.
Попри надзвичайно складні умови, чоловік не втрачав віри в те, що його знайдуть. Сили йому, за його словами, давали думки про дружину та дворічну доньку. Сах вважав, що саме вони “додавали сили і підтримувало дух”.
На п’ятому поверсі будівлі станції чоловік знайшов отвір, через який міг виглянути назовні. Він також намагався криком з’ясувати, чи вдалося врятуватися його колегам. Проте у відповідь не почув нічого.
Через тривале перебування в ізоляції Сах перестав розуміти, скільки часу минуло. Йому здавалося, що в тунелі він перебував лише два або три дні.
“Я почувався так, ніби жив в іншому світі”, – поділився спогадами він.
Незадовго до порятунку механік почав чути звуки ззовні. Він зрозумів, що неподалік працюють рятувальники.
“Я чув, як працюють екскаватори та брязкають драбини. Приблизно за 10-12 годин до порятунку чітко чув роботу людей. Це вселило справжню надію”, – зізнався Сах.
Коли чоловіка нарешті витягнули з тунелю, йому було важко одразу розплющити очі після багатьох днів у темряві. Сах зізнався, що “був шокований”, коли дізнався, що насправді провів у пастці дев’ять днів.
Наразі Санджай Сах уже виписаний із лікарні. Його колегу Кабіра Махарджана також вдалося врятувати із будівлі зруйнованої гідроелектростанції.
