Видавництво Олександра Савчука завершило роботу над перекладом фронтових щоденників німецької бойової медикині Діани Савіти Ваґнер, яка понад два роки служила у складі українського підрозділу та загинула 31 січня 2024 року.
Про підготовку видання повідомив сам видавець Олександр Савчук. За його словами, ідея опублікувати щоденники виникла після знайомства з матір’ю загиблої — Урсулою Ваґнер — на Франкфуртському книжковому ярмарку. Саме вона наполягла на тому, щоб записи її доньки були видані українською мовою.
“Ви маєте видати фронтові щоденники моєї доньки!” – впевнено сказала Урсула, згадує Савчук.
Видавець також наголосив на особливій силі цих текстів: “Глибокі екзистенційні рефлексії та неймовірна емпатичність Савіти народжують сильні тексти – тексти європейки, яка стала українкою.”.
У щоденниках Діана Савіта Ваґнер описує свій шлях до України, пояснює, чому свідомо обрала службу на передовій, попри можливість залишатися в тилу. Записи поєднують особисті переживання, філософські роздуми та емоційні спостереження з фронтового життя. Видання також міститиме ілюстрації й замальовки, створені самою авторкою.
Над упорядкуванням української версії книжки працює чоловік Савіти — Карл. Після загибелі медикині її відспівали в Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві, а 14 лютого 2024 року поховали на Лук’янівському кладовищі. Дату виходу книжки видавництво планує оголосити найближчим часом.
Хто така Діана Савіта Ваґнер
Діана Савіта Ваґнер (Savita Diana Wagner, позивний Snake) — німкеня та бойова медикиня Збройних сил України. Народилася 21 червня 1987 року. Загинула на фронті, рятуючи поранених військових. Служила бойовою медикинею третьої штурмової сотні батальйону «Карпатська Січ» імені Олега Куцина та стала першою загиблою жінкою-військовослужбовицею цього підрозділу.
До України Діана переїхала ще до початку повномасштабного вторгнення. Вона вивчала українську мову, захоплювалася культурою й традиціями, подала документи на отримання громадянства та неодноразово говорила, що бачить своє майбутнє саме тут — після перемоги.
У лавах «Карпатської Січі» Савіта воювала понад два роки. Побратим батальйону Руслан Андрійко згадує їхню першу зустріч у підвалі Вірнопільської школи, де підрозділ тримав оборону:
“До підвалу зайшла тендітна дівчина, вся в окопній грязюці після бойового чергування. Стомлена, але усміхнена – її очі сяяли від щастя”.
За його словами, Діана неодноразово зізнавалася, що в Німеччині почувалася чужою, натомість український батальйон став для неї справжньою родиною.
“Після перемоги Діана мріяла будувати своє життя і майбутнє в суверенній Україні, без русского міра та єврокомунізму. Це і було її мотивацією в цій війні”, – ділиться Андрійко.
Діана Савіта Ваґнер загинула на полі бою, рятуючи поранених колумбійських бійців, які служили в складі української армії. Побратими з ніжністю називали її «сонечком батальйону».
“Ти назавжди в пам’яті української нації. Ми не здамося. Gott mit uns. Слава перемозі. Вічна слава Діані Вагнер”, – написали в батальйоні.
