Вам доводилося сперечатися з друзями через подію, яка, як з’ясувалося, ніколи не траплялася? Або бути впевненими, що у фільмі була сцена чи деталь, якої насправді не існувало? Це не збої пам’яті й не провали уваги.
Йдеться про так званий ефект Мандели — яскравий приклад хибних спогадів, коли люди щиро переконані в існуванні фактів, яких не було. Психологи зазначають: такі спогади за відчуттями майже неможливо відрізнити від реальних.
У коментарі для Popular Science фахівці пояснили, що таке хибні спогади, чому вони виникають і які аспекти цього явища наука досі не може остаточно пояснити.
Різновиди пам’яті
Пам’ять умовно поділяють на два типи — епізодичну та семантичну. Епізодична стосується особистих переживань і подій, які ми прожили самі.
Семантична ж охоплює знання про факти та загальні уявлення про світ. Саме до неї належить більшість прикладів колективних хибних спогадів, зокрема й ефект Мандели.
Втім, помилкові спогади можуть виникати і в епізодичній пам’яті. В одному з експериментів дослідники використали відредаговані зображення, щоб переконати учасників, ніби в дитинстві вони літали на повітряній кулі. Згодом частина добровольців не лише «пригадувала» цей політ, а й докладно його описувала, хоча події насправді не існувало.
Хибні спогади ставали предметом дискусій і в судовій практиці — зокрема у справах про насильство в дитинстві. Вчені тривалий час обговорюють, чи можуть люди з травматичним досвідом сформувати спогади про події, яких насправді не було.
Помилка пам’яті чи вигаданий спогад
Людська пам’ять не є статичною.
“Насправді вони є своєрідною “відфільтрованою” версією початкового досвіду. Коли ви повертаєте цей спогад у свідомість, ви відтворюєте саме цю стиснену версію”, – пояснила психологиня Чиказького університету Вілма Бейнбридж, яка досліджує процеси пам’яті.
Мозок не здатен зберігати всі дрібні деталі нашого життя, тому часто «домальовує» відсутні елементи, спираючись на очікування або попередній досвід.
Межа між хибним спогадом і звичайною помилкою пригадування — наприклад, де залишили ключі, — досить розмита. Проте загалом хибні спогади вважають повністю вигаданими подіями, а не дрібними неточностями.
Як виникають хибні спогади: теорії
Класичним прикладом експерименту, що демонструє механізм появи хибних спогадів, є тест Діза–Редигера–Макдермотта (DRM). Учасникам зачитують список слів, пов’язаних між собою за змістом — наприклад, «учень», «клас», «іспит», «учитель». Після цього перевіряють, чи не «згадає» людина слово «школа», якого в списку не було.
Одна з гіпотез — теорія нечітких слідів (fuzzy-trace theory) — пояснює це тим, що ми зберігаємо два типи спогадів: точні деталі досвіду та його узагальнений сенс. Саме з другого, на думку вчених, і народжуються хибні спогади.
Інша концепція — теорія активації та моніторингу (activation-monitoring theory, AMT) — стверджує, що під час запам’ятовування інформації активується мережа пов’язаних понять, зокрема й так званих «слів-приманок».
Коли зв’язок між такими поняттями достатньо сильний, спогади можуть накладатися один на одного. Тому учасники тесту DRM часто впевнені, що бачили слово, якого насправді не було. Психологи також відзначають, що на появу хибних спогадів впливають вік і нестача сну.
Питання без остаточних відповідей
Попри численні дослідження, механізм формування хибних спогадів досі залишається не до кінця зрозумілим.
Загалом психологи наголошують: хибні спогади — це нормальна особливість людської психіки, а не ознака проблем. Ба більше, забування, особливо травматичних подій, інколи виконує захисну функцію та допомагає рухатися далі.
Тож якщо ви сумніваєтеся в точності власних спогадів, варто пам’ятати: мозок може помилятися в деталях, але рідко вигадує цілі історії з нуля. Повністю вигадані події — радше виняток, ніж правило.
