Стереотип про те, що психотерапія нібито зводиться до звинувачення батьків у всіх труднощах дитини, досі залишається поширеним.
Психотерапевтка Марія Фабрічева в інтерв’ю Українська правда. Життя пояснила, що таке уявлення формується через поєднання соціальних чинників, страхів і недостатнього розуміння самої терапії.
“Не знаю, чому він сформувався, але це доволі попсовий наратив. Мабуть, сюди входить багато факторів, зокрема соціальних”, – каже фахівчиня.
За її словами, батьки часто відчувають тривогу, коли їхня дитина звертається до психолога, адже побоюються осуду й оцінювання.
“Їм здається, що там говоритимуть про них як про поганих маму чи тата. Мовляв, вони щось не додали і винні в тому, що дитині боляче”, – каже психотерапевтка.
Експертка зазначає, що така реакція може бути формою самозахисту або наслідком хибного уявлення про те, як працює терапія.
Марія Фабрічева підкреслює, що в культурі загалом поширені осуд і сором, які часто підміняють відкритий і конструктивний діалог. Визнання власних помилок могло б допомогти зрозуміти їхні причини й змінити поведінку, однак замість цього люди нерідко вдаються до руйнівної самокритики.
Крім того, батьки можуть боятися втратити зв’язок із дитиною або діяти під впливом власних внутрішніх переконань на кшталт “не довіряй” чи “не будь вразливим”.
Водночас, за словами психотерапевтки, у роботі з клієнтом спеціалісти дійсно звертаються до досвіду дитинства — передусім для діагностики. Проте основна мета терапії полягає не в пошуку винних, а в тому, щоб допомогти людині змінити власні деструктивні моделі поведінки та ставлення до світу.
“Під час психотерапії людина може проживати етап гніву на значущих дорослих зі свого минулого, і це не завжди батьки. Але медіа, фільми, невдалі інтерпретації, меми – усе це підсилює уявлення, що йдеться саме про звинувачення”, – додає Марія.
