Дослідники визначили 12 порід собак, у яких частіше розвивається брахіцефалічний обструктивний синдром дихальних шляхів (BOAS) — стан, що може спричиняти серйозні труднощі з диханням.
До списку увійшли, зокрема, популярні пекінеси, ши-тцу та стаффордширські бультер’єри. Про це йдеться в новому дослідженні фахівців із University of Cambridge, опублікованому в журналі PLOS One.
У перелік порід із підвищеним ризиком BOAS увійшли:
-
пекінес;
-
японський хін;
-
ши-тцу;
-
брюссельський гриффон;
-
бостон-тер’єр;
-
бордоський дог;
-
кінг-чарльз-спанієль;
-
стаффордширський бультер’єр;
-
кавалер-кінг-чарльз-спанієль;
-
чивава (“чихуахуа”);
-
боксер;
-
аффенпінчер.
BOAS — це хронічне захворювання, характерне для собак із укороченою мордою. Через анатомічні особливості верхні дихальні шляхи звужуються, що викликає шумне дихання, зниження витривалості, порушення сну, а також проблеми з переносимістю спеки та стресу.
У дослідження не включали мопсів, французьких і англійських бульдогів, оскільки їх уже раніше визнали породами з високим ризиком BOAS. Натомість науковці зосередилися ще на 14 породах, щоб перевірити можливі ризики для них.
“BOAS існує у вигляді спектра. У деяких собак прояви легкі, але в тяжчих випадках це може суттєво знижувати якість життя і ставати серйозною проблемою для добробуту тварини.
Хоча операції, контроль ваги та інші втручання можуть допомогти, ця хвороба має спадкову природу, і нам ще багато потрібно дізнатися про те, як зменшити ризики для майбутніх поколінь”, – каже дослідниця Кембриджської ветеринарної школи Френ Томлінсон.
У межах роботи майже 900 собак пройшли індивідуальні огляди у ветеринарній клініці Queen’s Veterinary School у Кембриджі, на виставках і спеціальних днях перевірки здоров’я. Фінансову підтримку надала благодійна організація The Royal Kennel Club Charitable Trust.
Тваринам оцінювали дихання до та після трьох хвилин фізичного навантаження, фіксували шуми у верхніх дихальних шляхах і ознаки дискомфорту. Собаки без симптомів вважалися здоровими, а тих, у кого спостерігалися характерні шуми, відносили до різних ступенів ризику — від легкого до важкого.
Найвищий рівень ризику зафіксували у пекінесів і японських хінів — 89% і 82% відповідно мали ознаки синдрому. Це співставно з показниками мопсів і бульдогів.
Помірний ризик виявили у кінг-чарльз-спанієлів, ши-тцу, брюссельських гриффонів, бостон-тер’єрів і бордоських догів — від половини до трьох чвертей собак мали симптоми.
Нижчий рівень ризику зафіксували у стаффордширських бультер’єрів, кавалер-кінг-чарльз-спанієлів, чивав, боксерів і аффенпінчерів: приблизно половина з них мала шумне дихання, але клінічно значущі випадки траплялися рідше.
Дослідники також встановили, що на ймовірність розвитку BOAS впливають зайва вага, звужені ніздрі, широка й коротка форма голови, товста шия та короткий хвіст у деяких порід.
“Наші результати показують, що зв’язок між довжиною морди й ризиком BOAS складніший, ніж зазвичай вважають”, – каже дослідник Девід Сарган.
Вчені наголошують, що кожна порода має власні особливості ризику, тому підхід до зменшення поширеності синдрому має бути індивідуальним. Наразі найточнішим методом діагностики залишається оцінка дихання під час ветеринарного огляду.
“Усвідомлення факторів ризику може допомогти заводчикам і майбутнім власникам обирати собак, менш схильних до цього синдрому. Також це важливо для суддів на виставках, щоб не заохочувати ознаки, пов’язані з ризиком BOAS”, – зазначає співкерівниця дослідження Джейн Ледлоу.
