Після 20 років існування завершив діяльність один із найбільших ресурсів із безкоштовними українськими книжками — «Чтиво». На сайті були доступні як рідкісні архівні видання, так і піратські копії сучасної літератури українських видавництв. Наразі доступ до розміщених там книжок закритий.
Про припинення роботи повідомили самі творці проєкту на платформі «Чтиво».
Ресурс було засновано у 2005 році. Спочатку це була невелика ініціатива, яка, за словами команди, з часом перетворилася на масштабну онлайн-бібліотеку з десятками тисяч книг і широкою спільнотою читачів та авторів.
“Протягом багатьох років він виконував свою мету – робив українську літературу більш доступною. З часом умови існування таких проєктів суттєво змінилися. Продовжувати роботу бібліотеки у сталий та відповідальний спосіб для нас більше неможливо. Сайт більше не буде активно підтримуватися”, — йдеться на сайті «Чтиво».
Платформа містила як старовинні літературні тексти, так і книги сучасних авторів. У липні 2023 року команда проєкту переглянула правила використання контенту: комерційні видання, опубліковані після 2014 року, більше не розміщувалися, за винятком випадків, коли їх додавали самі автори, перекладачі чи інші правовласники або якщо ці тексти вже були у відкритому доступі. Також передбачалося видалення книг за зверненням видавництв, якщо вони володіють правами на ці матеріали.
Крім того, твори могли вилучати на прохання авторів, перекладачів чи ілюстраторів. Якщо ж на платформі виявляли комерційні видання, видані після 2018 року, їх також видаляли.
Закриття ресурсу викликало жваві обговорення у соцмережах. Частина користувачів підтримала це рішення через наявність піратського контенту, тоді як інші наголошують на важливості «Чтива» як архіву української літератури та джерела для дослідників.
Зокрема, видавець Олексій Жупанський заявив, що неодноразово звертався до адміністраторів із вимогою прибрати незаконно опубліковані книги.
“Досі бадьорять своєю свіжістю спогади про те, як на мої неодноразові звернення прибрати із Чтива десятки наших спірачених і викладених там книжок, їхні адміни відповідали, що спершу я маю їм довести, що наше видавництво має права на видання тих книжок. Ще раз, я маю доводити злодію по факту крадіжки, що я мав права на те, що він у мене украв. Після того мене не надто розчулювали посилання на всі їхні благородні місії”, – написав видавець.
Журналіст і публіцист Вахтанг Кіпіані запропонував ідею збереження архівів ресурсу:
“Якщо хтось знає адміністраторів – передайте ідею – можна було б зберегти масив на іншій платформі. Або просто проплатити домен, умовно, на 20 років і місце під ті скарби. “Історична Правда” може бути в долі. За винятком відверто піратського контенту. Заливати книги, які щойно вийшли і які ще продаються – харам”.
Своєю чергою, В’ячеслав Нестеров назвав закриття ресурсу «трагедією».
“В країні, де більшість освітян балансують на грані жебрацтва, а більшість школярів та студентів мають з кожним днем все менше грошей на придбання української літератури та публіцистики, зникнення єдиної, можна сказати національної безкоштовної інтернет-бібліотеки, хай навіть і з “піратськими” електронними версіями, але фактично всього, що є українською мовою, стане ще одним фактором деосвічености українців”, – написав він.
Історик і письменник Едуард Андрющенко зазначив, що «Чтиво» значною мірою виконувало роль агрегатора, збираючи матеріали з інших джерел, і порадив звернути увагу на альтернативні ресурси без піратського контенту:
“Взагалі “Чтиво” значною мірою був агрегатором – тобто брав скани з інших ресурсів та заливав собі.
На відміну від “Чтива”, ці – без відверто піратського контенту”.
