В Україні вихованці інтернатних закладів нерідко зіштовхуються з серйозними проблемами у сфері медичної діагностики. Найпоширенішими з них є гіпердіагностування — коли дітям приписують неіснуючі хвороби, а також недодіагностування — ігнорування реальних захворювань та патологій.
Про це в інтерв’ю для «Української правди. Життя» розповіла адвокатка й усиновлювачка Інна Мірошниченко. Вона також є членкинею моніторингової групи Омбудсмана України та бере участь у перевірках дитячих спеціалізованих закладів.
“Гіпердіагностування – коли дитині виписують всі можливі і неможливі діагнози. Одна з причин – це те, що більше у дитини діагнозів, то менше шансів, що вона потрапить в сім’ю.
Вона залишиться в системі – випуститься, потрапить у геріатричний пансіонат, бо матиме інвалідність, яка не дозволяє бути дієздатною. І буде годувати цю систему назавжди”, – пояснила адвокатка.
За її словами, така ситуація виникає через відсутність індивідуального підходу. Якщо дитина зростає в родині, батьки мають змогу звертатися до різних спеціалістів, шукати альтернативні думки та додаткову інформацію.
Натомість вихованці інтернатів позбавлені цього вибору й додаткової турботи. Вони отримують лише базовий медичний мінімум і не можуть розраховувати на більше, через що за своєчасної та якісної діагностики їхній стан здоров’я міг би бути значно кращим.
Інна Мірошниченко зазначає, що стикнулася з цими проблемами особисто під час усиновлення своїх дітей — Марселя та Ангеліни.
“Марсель був гіпердіагностований. Але більшість діагнозів знялися, включно з тими, які були “вроджені, пожиттєві, невиліковні”. У нього є питання по здоров’ю, які назавжди з ним будуть, але вони не заважають його повноцінному функціонуванню.
І паралельно є Ангеліна, яку ми взяли у віці майже 9 років. Забирали соматично здоровою дитиною, з розумовою відсталістю. А, виявилось, що в неї абсолютно всі органи в організмі уражені, тільки серце здорове. І все це 8,5 року не діагностувалося. Чому так? Бо немає індивідуального підходу”, – зазначила правозахисниця.
В інтернатних установах усі діти потенційно є здоровими, однак постійний стрес і напружене середовище негативно впливають на розвиток їхньої нервової системи та мозку. Основне завдання дітей у таких умовах — виживання, що унеможливлює повноцінне навчання та опанування нових навичок.
“Дитина в закладі з народження ніколи не буде відповідати трирічному віку дитини, яка зростає в сім’ї. Це просто неможливо через те, що її розвиток, особливо в такому маленькому віці, сильно залежить від відчуття безпеки. А там суцільна небезпека, немає індивідуальності, ти не вивчаєш світ”, – переконана Інна Мірошніченко.
Адвокатка також окреслила кілька причин відсутності відчуття безпеки в інтернатах, серед яких:
-
нестача актуальних знань у вихователів і педагогів щодо дитячої психіки; низький рівень оплати праці (5–7 тисяч гривень), який не дає змоги проходити платне підвищення кваліфікації;
-
емоційне вигорання працівників через відсутність замін.
Крім того, за її словами, персонал інтернатів часто вороже ставиться до представників моніторингових груп, вважаючи, що ті “приїхали попіаритися”, і переконаний у правильності власного підходу.
